Сторінка психолога

Поради психолога

 

Особливості адаптації дітей до умов закладу дошкільної освіти
 
          Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.
         
         Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

         Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організму, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу¬пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких видів адаптації як фізіологічна та соціальна.

         Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологічна адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

          Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

         Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

         Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскравіших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кровообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження доводять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

        Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень засвідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсикози І, ІІ половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загострення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкідлива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних факторів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, пологові травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

        Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів дитини має і  постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне вигодовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя,  конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

          Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це  і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу. 

        Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело  стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками,  а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються   вже   набуті    культурно-гігієнічні   навички, знижується імунітет.

         Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.

 

Показники готовності дитини до школи
1) Обсяг знань, умінь і навичок відповідно до Базового компонента дошкільної освіти та програми .
 2) Позитивне ставлення до школи і навчальної діяльності.
 3) Якість знань, свідомість, міцність запам’ятовування, можливість їх використання у змінній обстановці.
4) Рівень умінь і навичок розумової діяльності.
5) Особливості розвитку мовлення.
6) Рівень пізнавальної активності.

ХАРАКТЕРИСТИКА НА ВИПУСКНИКА ЗДО
      Перший клас - серйозне випробування як для дітей так і для батьків. Діти готуються до відповідального періоду життя. Наше завдання - забезпечити психологічний комфорт дитини в перші дні перебування в школі. Це можливо зробити за умови наступності ЗДО і школи. Якщо вчитель буде знати про дитину якомога більше, то легше буде знайти з дитиною спільну мову, забезпечити успішність навчання. Зі свого боку вихователі можуть в цьому допомогти, склавши характеристику на дитину. В характеристиці необхідно оцінити психологічну і соціальну готовність до школи, розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій, розвиток пізнавальної діяльності, стан здоров’я.

Психологічна і соціальна готовність до школи
     Оцінюється бажання учитися у школі (дитина хоче йти до школи, особливого бажання йти до школи поки немає, не хоче йти до шкли). Яка навчальна мотивація: усвідомлює важливість і необхідність навчання, власні цілі навчання, привабливим для дитини у школі є тільки зовнішній бік навчання (можливість ходити разом з однолітками до школи, носити шкільну форму, мати портфель тощо), мети навчання не усвідомлює, нічого привабливого у школі не бачить.
     Необхідно оцінити уміння спілкуватись, адекватно поводитись і реагувати на ситуацію: досить легко вступає в контакт, правильно сприймає ситуацію, розуміє її зміст, адекватно поводиться, контакт і спілкування утруднені, погано вступає в контакт, має сильні утруднення у спілкуванні.
     Вихователь обов’язково оцінює організованість поведінки: поведінка організована, поведінка недостатньо організована, поведінка неорганізована.

Розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій
     Фонематичний слух, розвиток артикуляційного апарату: порушень у фонематичній будові мовлення немає, мовлення правильне виразне, у фонематичній будові мовлення, у звуковимові є помітні порушення, дитина необхідне обстеження логопеда.
     Рівень розвитку дрібних м’язів рук: рука розвинена добре: дитина упевнено володіє олівцем, ножицями, рука розвинена недостатньо добре: олівцем, ножицями працює з напруженням, рука розвинена погано: олівцем, ножицями працює погано.
          Просторова орієнтація, координація рухів, тілесна спритність: досить добре орієнтується в просторі, координує рухи, рухлива, спритна. Оцінюється координація в системі “око - рука”: може правильно “перенести” у зошит найпростіший графічний образ (візерунок, фігуру), що зорово сприймається на відстані, графічний образ переносить з незначними перекручуваннями.
           Обсяг зорового сприйняття (за кількістю виділених об’єктів у картинках-нісенітницях): відповідає середнім показникам вікової групи, нижче середніх показників вікової групи, набагато нижче середніх показників вікової групи.

Розвиток пізнавальної діяльності
        Увлення про світ: досить розгорнуті й конкретні, може розповісти про країну, про місто, у якому  живе, про тварин, рослини, пори року або уявлення досить конкретні, але обмежені  безпосередньо оточуючим навколишнім оточенням, або світогляд обмежений, знання розпливчасті, безсистемні.
        Мовленнсвий аспект: мовлення змістовне, виразне, граматично правильне, дитині важко в пошуках слві, у вираженні думок, у мовленні зустрічаються граматичні огріхи, воно недостатньо виразне , слова доводиться “витягувати". відповіді найчастіше односкладові,   у мовленні багато помилок.
       Розвиток пізнавальної активності, самостійності оцінюється таким чином: дитина допитлива, активна, завдання виконує з інтересом, самостійно, не потребуючи додаткових зовнішніх стимулів, дитина недостатньо активна і несамостійна, під час виконання завдання  потрібна зовнішня стимуляція, коло зацікавлень досить вузьке, рівень активності, самостійності низький, інтересу до зовнішнього світу не виявляє.
     Сформованість інтелектуальних умінь (аналізу, порівняння, узагальнення встановлення закономірностей) необхідна умова для навчання в школі, для полегшення житті дитини в школі ми повинні оцінити ці вміння дитини: правильно визначає зміст, бачить усвідомлює найдрібніші розбіжності при порівнянні, виявляє закономірності зв’язків, завдання що потребують аналізу, порівняння, узагальнення, встановлення закономірних зв’язків, виконуй з допомогою дорослого, виконуючи завдання, що вимагають аналізу, порівняння, виділення  головного, установлення закономірностей, потребує навчальної допомоги, сприймається допомога важко.
     Довільність та контроль діяльності (як утримує мету діяльності, як оцінює результати, чи відповідають вони поставленій меті), темп діяльності - чи відповідає середнім показникам вікової групи.

Стан здоров’я
     Як би не була розвинена дитина, головним залишається стан її здоров’я. Вихователь, даючи характеристику на випускника д/с обов’язково повинен звернути увагу на стан здоров’я дитини. Необхідно повідомити про особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини, темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити), стан соматичного здоров’я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість, скільки разів у минулому році хворіла. В характеристиці вихователь повинен вказати групу здоров’я дитини.
Обов’язковою умовою є ознайомлення батьків з характеристикою на дитину- випускника та їх бажання скерувати характеристику для учителя школи.
 

 

Розвиток мислення

 

Особливістю здорової психіки дитини є пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючись, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Чим активніша в розумовому плані дитина, тим більше вона ставить запитань і тим різноманітніші ці запитання. Вона змушена оперувати знаннями, уявляти ситуації і намагатися знайти можливий шлях для відповіді на запитання.

При виникненні деяких задач дитина намагається розв'язати їх, реально використовуючи метод спроб, але вона вже може розв'язувати задачі в "умі". Вона уявляє собі реальну ситуацію і нібито діє в ній у своїй уяві. Таке мислення, в якому розв'язання задачі відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно, але цей вік сенситивний до навчання, що спирається на наочність.

Мислення дитини на початку навчання у школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, зумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного розв'язання певних проблемних ситуацій. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводять до того, що в мисленні дитини переважає логіка сприйняття. Вона потрапляє в залежність від того, що вона бачить в кожний новий момент зміни предметів.

Разом з тим у початкових класах дитина вже може мисленнєво співставляти окремі факти, об'єднувати їх у цілісну картину і навіть формувати для себе абстрактні знання, віддалені від прямих джерел. Ж. Піаже встановив, що мислення дитини в шість-сім років характеризується "центрацією" і несформованістю уявлень про постійність основних властивостей речей.

Безумовно, у сучасному суспільстві розумовий розвиток дитини залежить від типу конструювання нового знання. Воно будується дорослим, який вже має сформований інтелект. Йдеться про наукове знання (Ж. Піаже). Інтелектуальний розвиток визначається соціальними чинниками - індивід змінюється завдяки соціальним відносинам.

Перехід до систематичного навчання в школі, до розвивального навчання змінює орієнтування дитини в оточуючих її явищах дійсності. Розвивальне навчання підводить дитину до засвоєння наукової картини світу, вона починає орієнтуватися на суспільно вироблені критерії.

Розвиток уваги, пам'яті, уяви

Навчальна діяльність вимагає розвитку вищих психічних функцій - довільності уваги, пам'яті, уяви. Увага, пам'ять, уява молодшого школяра вже набувають самостійності - дитина навчається володіти спеціальними діями, які дають можливість зосередитися на навчальній діяльності, зберегти в пам'яті побачене чи почуте, уявити собі дещо, що виходить за рамки сприйнятого раніше. Якщо в дошкільному віці ігрова діяльність сама сприяла кількісним змінам у розвитку довільності (зростання довільності, яка виявляється у зосередженості і стійкості уваги, довготривалості збереження образів у пам'яті, збагачена уява), то в молодшому шкільному віці навчальна діяльність вимагає від дитини присвоєння спеціальних дій, завдяки яким увага, пам'ять, уява набувають вираженого довільного характеру. Однак довільність пізнавальних процесів у дітей шести-семи, десяти-одинадцяти років виникає лише за умови максимального прояву вольового зусилля, коли дитина спеціально організовує себе під натиском обставин або за власним спонуканням.

Розвиток уваги

Пізнавальну активність дитини, спрямовану на обстеження навколишнього світу, організовує її увага на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не вичерпується інтерес. Якщо шести-семирічна дитина зайнята важливою для неї грою, вона, не відволікаючись, може гратися дві, а то й три години. Так само довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні тощо). Однак, такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде відволікатися і почувати себе абсолютно нещасною, якщо слід бути уважною у тій діяльності, яка їй байдужа або зовсім не подобається. І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності чи на діяльності цікавій, але такій, що вимагає розумової напруги. Відключення уваги рятує дитину від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення в ході заняття елементів гри і досить частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах, але це вимагає значних зусиль волі і організації високої мотивації.

Дошкільний вік - вік інтенсивного розвитку пам'яті. У цей період пам'ять є провідним пізнавальним процесом, психічною функцією. Дитина починає користуватися прийомами запам'ятовування вже свідомо. Однак мимовільне запам'ятовування залишається продуктивнішим.

В школі перед дитиною постає необхідність запам'ятовувати довільно, оскільки навчальна діяльність незаперечно вимагає від дитини запам'ятовування. Учитель дає дитині вказівки щодо способів і методів запам'ятовування та відтворення матеріалу. Необхідною умовою запам'ятовування є розуміння - вчитель фіксує увагу дитини на необхідності розуміння, вчить дитину розуміти те, що вона повинна запам'ятати, задає мотивацію стратегії запам'ятовування: збереження знань, навичок не тільки для розв'язання шкільних завдань, але і для всього майбутнього життя.

Довільна пам'ять стає функцією, на яку спирається навчальна діяльність, і дитина починає розуміти необхідність примусити себе працювати на свою пам'ять. Саме заучування і відтворення навчального матеріалу дозволяє дитині рефлексувати свої особисті психічні зміни в результаті занурення в навчальну діяльність і побачити, що "вчити себе" - означає змінити саму себе в знаннях і в набутті здатності до довільних дій.

Розвиток уяви

У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створити найрізноманітніші ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить і в інші види діяльності. В умовах навчальної діяльності до уяви дитини ставляться спеціальні вимоги, що спонукають її до довільних дій уяви, але потребують підкріплення спеціальними знаряддями - інакше дитина матиме труднощі у розвитку довільності уяви.

Ж. Піаже зробив висновок, що уява потерпає генезис подібний до того, який проходять інтелектуальні операції: спочатку уява статична, обмежується внутрішнім відтворенням станів, доступних сприйняттю; в міру розвитку дитини уява стає більш гнучкою і рухливою, здатною до передбачення послідовних моментів можливого перетворення одного стану в інший.

У молодших школярів, так само як і в дошкільників, можна спостерігати велику варіативність в характері дитячої творчості: одні діти відтворюють реальну дійсність, інші - фантастичні образи і ситуації. Особливий інтерес для дитини має фантастичний, лякаючий і привабливий світ казки. Придумуючи різноманітні історії, казки, римуючи вірші, зображаючи різних персонажів, діти можуть запозичувати відомі їм сюжети, графічні образи, іноді не помічаючи цього. Однак, нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв.

Переживання негативної напруги у процесі створення і розгортання уявних ситуацій, управління сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уяву дитини як довільну творчу діяльність. Уява, якою б фантастичною вона не була в своїй сюжетній лінії, спирається на нормативи реального соціального простору. Переживши в своїй уяві добрі чи агресивні спонукання, дитина тим самим може підготовити для себе мотивацію майбутніх вчинків. Уява може заводити дитину і в глухий кут, створюючи нав'язливі образи, які дійсно переслідують дитину.

Образи уяви у деяких дітей можуть бути близькі до ейдетичних образів, які мають не тільки яскравість і виразність, але й процесуальність - вони можуть мимовільно змінюватися перед внутрішнім поглядом дитини. У сім-одинадцять років дитина як і раніше може знаходитися в залежності від образів уяви, що виникають, але вона може, доклавши певні зусилля, управляти їх появою і розвитком, спонукаючи вільний потік зорових чи звукових асоціацій, або перервати його залежно від своєї волі.

Уява в житті дитини відіграє більшу роль, ніж у житті дорослого, проявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності. Невтомна робота уяви - важливий шлях пізнання і осягнення дитиною навколишнього світу, спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, важлива психологічна передумова розвитку здатності до творчості і спосіб освоєння нормативності соціального простору. Останнє змушує працювати уяву безпосередньо на розвиток особистісних якостей.

Розумовий розвиток дитини, яка відвідує школу, якісно змінюється завдяки вимогам, що ставляться навчальною діяльністю. Дитина тепер змушена входити в реальність образно-знакових систем і в реальність предметного світу через постійне занурення в ситуації розв'язання різноманітних навчальних і життєвих задач.

 

Гіперактивні діти - як з ними впоратися

Джерело: shutterstock

Гіперактивна дитина щиро хоче стриматися, але не може. У її поведінці немає злого умислу - вона собою дійсно не володіє. Навпаки, це нею володіють суперечливі бажання, неусвідомлені потяги, тривога, страх, агресія.

Гіперактивні діти на людях поводяться набагато гірше, ніж удома: контакти з чужими людьми діють на них збудливо. Некерована дитина не переслідує якихось конкретних цілей, вона щиро не розуміє, до чого можуть призвести її дії. Наприклад, вона може вибігти на проїжджу частину, грати з гострими предметами і т.д.

Як же поводитися з гіперактивною дитиною? Найоптимальніший варіант - коли батьки беззастережно приймають свого малюка, беззавітно люблять його, але проявляють при цьому, скажімо так, ласкаву строгість. Про поради психологів з цього питання і поговоримо докладніше.

1. Змиріться з недоліками своєї дитини. Батьки повинні прийняти той факт, що їх дитина завжди активна та енергійна і, можливо, буде такою завжди.

2. Дозвольте зайвіій енергії дитини мати вихід. Гіперактивній дитині необхідні щоденні фізичні вправи, бажано на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг. На випадок поганої погоди вдома необхідно мати спеціальне приміщення, де дитина могла б розвиватися без обмежень, або спортивний куточок.

3. Встановіть розпорядок дня і стежте, щоб дитина йому слідувала, щоб привчити її до дисципліни.

4. Не дозволяйте гіперактивній дитині перевтомлюватися. При цьому зазвичай знижується здатність до самоконтролю і росте гіперактивність.

5. Намагайтеся не брати дітей у громадські місця. Уникайте обставин, за яких гіперактивність абсолютно недоречна, наприклад, у церкві, ресторані або торговому центрі. Тільки після того, як дитина навчиться контролювати свою поведінку вдома, поступово можна вводити її в подібні ситуації.



6. Підтримуйте тверду дисципліну. Гіперактивні діти сприймають меншу кількість правил, ніж звичайні діти. Тому не потрібно відразу змушувати дитину слідувати цілому списку строгих правил. Встановіть кілька ясних, зрозумілих для дитини, необхідних правил, призначених в основному для того, щоб запобігти нанесенню шкоди оточуючим і самій дитині.

7. Гіперактивні діти часто бувають досить агресивні. Тому в першу чергу встановіть правило, що якщо їй і хочеться виплеснути емоції, побити когось, вдарити, то ні в якому разі не можна зганяти агресію на людях чи тваринах. Можна взяти палицю і бити асфальт, або в цьому випадку допоможе звичайна спортивна груша.

8. Головне, що дитина не повинна постійно чути - "Цього не можна робити!", "Припини".

9. Зміцнюйте дисципліну, уникаючи заходів фізичного впливу. Не бийте дитину, не шльопати її і не трусіть, щоб не показувати їй приклад агресивної поведінки. Замість цього відсилайте завинилу дитину до її кімнати або в інше місце, де вона змігла би заспокоїтися і подумати.

10. Виробляйте в дитині посидючість і зміцнюйте спокійну поведінку. Рекомендується читати дитині, розфарбовувати разом з нею картинки, збирати головоломки, ліпити фігурки з глини або пластиліну. Це добре розвиває моторику і вчить дитину зосереджуватись. Пізніше вводьте ускладнюючі гри: складання будинків з кубиків, конструктора, ігри доміно, карти, кістки.

11. Намагайтеся не підривати репутацію вашої дитини перед сусідами та знайомими. Відзивайтеся про нього як про "надзвичайно енергійному і дуже хорошому". Інакше погану поведінку стане неминучим.

12. Постійне життя і знаходження з гіперактивною дитиною може зломити кого завгодно, нерви у всіх не залізні. Періодичні перерви допомагають батькам терпиміше ставитися до свого гіперактивного чада і його витівок. Влаштовуйте собі відпочинок. Це можуть бути вечірки, що влаштовуються поза домом, або інше проведення часу без дитини, яке знімає тягар проблем і допомагає відновитися.